Чи варто вагітним читати “страшилки” про пологи?

Я завжди дуже побоювалася народжувати. Пологи представлялися мені чимось страшним і жахливим, чого ж варто було лише стійке словосполучення "родові борошна". Але самої лякаючою фразою було: "Народжувала даму нічим не налякаєш". Боже мій, мислила я, так що ж там за тортури такі, після яких уже нічого не страшно ?! А коли я з’ясувала, що передпологову палату називають "кричалки", мені і зовсім стало недобре.

Мама у відповідь на розпитування відмовчувалася, вважаючи мене малесенькій, та й пізніше не змогла толком пояснити, ЩО ж таке пологи і ЯК це відвідує. Подруги або описували страшні випадки з такими страшними ключовими словами як "розриви", "шви", "біль", "страх". Або махали рукою і захоплено відповідали: "Та нічого страшного!" Від чого ж ставало ще гірше і виникало здавна забуте почуття образи маленького дитини, від якого щось приховують і щось недоговорюють, заспокоюючи загальними фразами.

Треба сказати, що за освітою я фельдшер "Швидкої допомоги" і мед сторону справи я знала від і до. Всі ці періоди, розкриття, потуги, посліди. Але не одне саме досконале опис в підручнику, не відкривало основного: як це? Боляче? Що відчуваєш? Чи боляче, коли розриви? Коли виходить дитина? Коли роблять розріз? Коли зашивають?

Один раз мені довелося перебувати під час навчання на самих справжніх пологах. Я і дві мої подруги прийшли ввечері в пологовий будинок і нам дозволили тихесенько постояти в пологовому залі і поподсматрівать. Бачили ми, правда, сам процес пологів. Спогади надзвичайно змащені, пам’ятаю, що турбувалися не менш породіллі і навіть тужілісь спільно з нею за вказівкою доктора до почервоніння, намагаючись допомогти. Було страшенно. Здавалося, що їй так боляче. Я подумки тут же зареклася коли-небудь вагітніти і вже тим більше народжувати. Але пізніше, коли народився дитинка, і я почула його 1-ий крик, побачила сльози на очах мами, я розплакалася сама. Тут же забула про всі свої обіцянки і зрозуміла – це того варто. Заради ЦЬОГО можна витерпіти ВСЕ.

Після цих пологів у мене залишилося відчуття, що від породу боляче, а зашивати пізніше розриви. Тому що породілля волала при цьому сильніше. Загалом, я стала побоюватися і того, і іншого.

І ось вона, 1-ша вагітність. Як тільки вляглося 1-е задоволене хвилювання, викликане заполосатівшімся тестом, тут же ворухнулася десь в глибині душі думка про те, що зараз доведеться народжувати. Мамочка, жахливо! Я тут же прогнала цю думку, сказавши собі, що це ще дуууже нешвидко.

Але час минав. День за днем, місяць за місяцем. Ріс мій животик, а разом з ним ріс і СТРАХ. Я бадьорилася, переконуючи себе: "Єдиний вихід з положення – народити". І вивчала, вивчала все, що пов’язане з пологами. Ніяких курсів і шкіл для юних мам у нас в місті немає. Розраховувати можна було лише на себе.

Вивчаючи це питання, я зрозуміла головне: біль виникає не через самого процесу пологів, а через страх. Чим сильніше побоюєшся, тим сильніше напружуєшся, тим болючіше. На сутичках необхідно розслаблятися і глибоко дихати. А що робить перелякана жінка? Напружується і затаює дихання, стискає зуби, волає. Виходить замкнуте коло. Страх – біль – кошмар – біль.

Але просто сказати – не треба побоюватися. А як це зробити? На момент перших пологів для мене це було незбагненно. І пішла на їх, як на ешафот. Настрій у мене був унікальний: я уклала з собою домовленість. Я встала перед дзеркалом, подивилась в свої розширені від переляку очі і промовила собі: "Наташа! Це буде боляче. Дуже боляче. Тобі страшенно. Дуже жахливо. Ти з одного боку чудово знаєш, ЩО тобі належить. Але з іншого боку – ти не знаєш, як це буде конкретно в твоєму випадку, адже все пологи проходять по-різному. Але одне ти знаєш точно – нехай буде боляче і надзвичайно боляче, але цей біль не постійна. Самий максимум – це добу-дві. Ти міркуй лише про те, що ти все витерпиш, а пізніше у тебе буде приз за це – дивовижний малюк. Заради цього можна витримати будь-які муки". І я згадувала ту даму, на пологах якої я була, згадувала малюка, малесенького і зморщеного, стискала кулаки і розмовляла собі: "Я зроблю це. Я зможу".

Коли почалися в кінці кінців сутички, а почалися вони на 4 дні пізніше передбачуваної дати пологів, я була так змучена очікуванням, спекою і набряками, що навіть зраділа і зазнала полегшення.

Сутички були сильними не болючий. Я зібралася, прийняла душ. Зробила все потрібні для пологового будинку процедури. Засумувала. Сходила на ринок. Купила продукти собі в пологовий будинок. Потім сходила до дослідної подрузі дізнатися, народжую я чи ні. Загалом, у мене були неправильні сутички. Вони прикрі, але фактично не болючі. Але я так зраділа, що у мене хоч щось почалося, що була впевнена, що народжую.

Так як сутички почалися вдень, всі пішли на роботу, а я залишилася одна. Нікому не вимовила (ми жили тоді з його батьками), лише дружину в дверях натякнула. Свекруха в мене дама чудова, але надзвичайно вразлива. Знаючи, що на роботі вона вся винищить від переживань, їй я і словом не обмовилася.

Загалом, поневірялася я годин до 2-ух, пізніше зателефонувала медику, з якої домовлялася народжувати, і порадилася. Вона наказувала мені приїхати на огляд. Там з’ясувалося, що пологи тільки-тільки починаються і розкриття всього три пальці. Хто не в темі, два – це норма для шийки матки, а йдуть народжувати при повному розкритті – 10 пальців.

Незабаром сутички стали набирати силу і ставати більш болісно і болючіше. Так як я читала про те, що при сутичках легше ходити, чим лежати, то бігла взад-вперед по коридору. Дійсно легше. Або стояла, зігнувшись.

Справа хоч і йшло досить жваво, але мені здавалося, що час зупинився. Біль накочувала хвиля за хвилею, трохи залишаючи час на перепочинок. Але я не боялася. Чи не панікувала. Я терпіла і намагалася глибоко дихати, знаючи, що конкретно в момент сутички моєму малюку надзвичайно бракує кисню. Правда, глибоко дихати у мене не виходило, і я дихала часто-часто, як собачка. Але чула, що і так можна, головне, не утримувати дихання, не напружуватися, не кричати. Я мислила про те, що і моїй крихітці на даний момент там важко і жахливо, і якщо я буду сильно турбуватися, буду панікувати, то і йому передасться весь мій кошмар.

І я намагалася відволіктися. Так як народжувала я не одна, то в перервах між переймами базікала з сусідкою по "кричалки".

Біль хоч і була потужною, але її цілком можна було витерпіти. Вона наростала рівномірно, давала перепочинок. Сутички підказують болю при місячних, лише при цьому ще сильно ломить спину.

Нарешті мене відвели в родзал. І там мене чекало здивування – виявляється, народжувати-то не боляче зовсім. Саме сам процес виходу малюка з потугами – це тісніше не боляче. Сутички припиняються, залишаються лише потуги. А вони ну надзвичайно підказують процес ходіння в туалет по-великому, тому що дитина сильно натискає головкою на задній прохід. При цьому фактично у всіх виходить не тільки дитина, а й трошки калу. Зазвичай про це соромляться розмовляти, але в цьому немає нічого такого – це природний процес. Акушерка просто швиденько прибирає все зайве – для них це звичайно.

Дитина у мене йшов головкою вперед, як це буває найчастіше. Я відчувала, як натягуються тканини промежини. Боялася. Але чітко пам’ятала – на даний момент я залежу повністю і цілком від доктора і повитухи. Якщо я на даний момент почну кричати і панікувати, то вони будуть відволікатися на те, щоб заспокоїти мене і привести до тями. А їм необхідно чітко стежити за мною, щоб не пропустити той момент, коли необхідно закінчити тужитися.

Коли головка виходить і розтягує тканини промежини, вони можуть розірватися. І повитуха бачить це – тканина розтягується і з рожевою стає білосніжною в тому місці, де найбільше небезпека розриву. І тут рахунок слід на секунди: або головка малюка перескочить сама, або породіллі необхідно закінчити тужитися, а повитухи притримати голівку малюка. Вона педантично знімає тканини промежини з головки малюка або робить розріз, якщо бачить, що розриву не допустити. Самі розумієте, що якщо в цей момент кричати і тужитися, то повитуха нічого не встигне зробити і розрив фактично гарантований. А розрив заживає набагато гірше, чим розріз.

Коли головка показалася, акушери розмовляють "прорізалася", мене примусили зігнутися і подивитися на це. Чесно, не знаю навіть, бажала я це бачити чи ні. Я була в шоці, побачивши темні волоски, що визирають з моєї промежини. Мені сказали: "Ось уже головка! Тужся!" І вийшла спочатку головка, пізніше – вже простіше і швидше – за нею послідувало тільце з ніжками. Трохи пізніше вийшов послід – теж абсолютно не боляче, лише піднатужитися трошки.

Народила я все ж з маленьким розривом, прикладали два шов. Це було не так боляче, як я боялася. Відчула лише укол, коли вводили анастетіческое. Але я в той момент була зайнята сином – а народився він вагою аж 4400 г і 56 см. ростом. Тому мені було тісніше не до швів.

Другого малюка – донечку, я народила ще швидше. Самі сутички спільно з пологами зайняли два з половиною години. Через стрімкості здалося, що було трошки боляче, але швидкість з лишком окупила всі мої муки.

Обидва рази я ні разу не кричала. Мої сусідки по палаті (я йшла народжувати першої) чекали-чекали, коли я почну кричати, але я їх розчарувала.

Хочеться віддати порада тим дівчатам, які ще лише збираються стати мамами – не слухайте страшилки. Пологи пройдуть так, як ви цього захочете. Якщо ви прийдете безтурботної і впевненою в собі, буде чудово не тільки вам. Спокійний буде дитина. І безтурботний буде персонал, що теж важливо.

Читайте про пологи. Вивчайте. Будьте готові до того, що буде з вами відбуватися. Знайте це. Знання тісніше дає половину переконаності. І не забувайте завчасно вивчити бази грудного вигодовування. Я пологи вивчала досконально, а на це махнула рукою – пізніше почитаю, та й в пологовому будинку медсестри ж покажуть. На ділі ніхто нічого не показав толком, а читати було колись. Не полінуйтеся, приділіть увагу цьому питанню завчасно. Тут теж все вирішують пізнання і впевненість в собі.

А всякі історії про пологи на форумах, різні "страшилки" читати вам не рекомендую все ж. Це той варіант, коли говорять в головному погане. А про легкі пологи не пишуть. Ну народила і народила, що тут такого? Тому і здається, що ВСЕ пологи проходять надзвичайно боляче і важко. Чесно – я чекала набагато більшого болю, начитавшись таких розповідей. А не так жахливий чорт, як його малюють щось, виявляється.

Бажаю всім легких, безтурботних і прудких пологів!